Історія простих речовин

Елементарну природу сірки встановив Антуан Лавуазьє в своїх дослідах зі спалювання.

Виділення горючого газу при взаємодії кислот та металів спостерігали у XVI та XVII століттях на початку становлення хімії як науки, такі вченні як наприклад Парацельс чи Роберт Бойль. Досліджуючи як при спаленні водень давав воду Генрі Кавендіш називав його «горючим повітрям», отриманим з "металів", і вважав, як і всі флогістики, що при розчиненні в кислотах метал втрачає свій флогістон. Французький хімік Антуан Лавуазьє разом із інженером Жаном Меньє, використовуючи спеціальні газометри, у 1783 році здійснили синтез води, а згодом її аналіз, розклавши водяну пару розжареним залізом. Таким чином вони встановили, що водень входить до складу води (H₂O) та може бути отриманий із неї. Ізотопи водню були відкриті в 30-x роках XX століття і швидко набули великого значення в науці і техніці.

VIII ст. — китайський учений Мао — встановив наявність у повітрі газу, який підтримує дихання і горіння. Однак європейці кисень відкрили майже через 1000 років . Видатний шведський хімік К. В. Шеєле у 1771 р. встановив, що повітря складається з кисню й азоту. Відкрили кисень в 1773 шведський хімік К. В. Шеєле і незалежно від нього в 1774 — англійський вчений Джозеф Прістлі. Французький хімік Антуан Лавуазьє дав елементу назву і до 1777 року створив кисневу теорію дихання, горіння і окиснення. У вільному вигляді відомий, як молекулярний кисень (O₂) та озон (O₃).